Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко (* 8 січня 1935, с. Біївці — † 13 грудня 1963, Черкаси) — український поет і журналіст, шістдесятник.

Поезiя Василя Симоненка вийшла з глибин народного життя, з мужностi народу, з його горя i героïчноï боротьби. Не судилося його таланту розкритися повнiстю, але те, що вiн створив, житиме вiчно. Простотою, щирiстю вислову, глибоким проникненням у душу людини зачаровує поезiя В. Симоненка. Читаючи його твори, вiдчуваєш дух патрiотичноï самопожертви i непокори, могутнiй вибух пристрастi i гнiву, любовi i ненавистi.

Одержимий любов'ю до матерi-Украïни, вiн i нас закликає любити Вiтчизну, дорожити нею:

Не шкодуй добра, менi, людинi,

Щастя не жалiй моïм лiтам

- Все одно тi скарби по краплинi

Я тобi закохано вiддам.

Художня палiтра поета багатюща. Вiн смiливо випробовував себе в рiзних жанрах. У його творчому доробку є i твори громадянськоï лiрики, й iнтимнi поезiï.

Василь Симоненко - тонкий лiрик. Його поезiï - звернення до вiчних цiнностей людства: кохання, дружби, подружньоï вiрностi. ïх значущiсть у тому, що кожен знаходить у них своє, близько до серця приймає долю лiричних героïв.

Iз-пiд пера поета вийшли i дошкульнi сатиричнi епiтафiï, i твори такого улюбленого народом жанру, як байка. Вiн також писав вiршованi жарти i казки для

дiтей. Творчий дiапазон В. Симоненка досить широкий, про що свiдчить i поезiя, i художня проза.

Мудро сказав про мiсце i роль В. Симоненка в лiтературi, про значення його поезiï Олесь Гончар: "Серед лiтераторiв трапляються й такi, без яких ïхня доба могла б спокiйно обiйтись, нiчого iстотного не втративши. А є такi, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм i борiнь, вiдтворюють у

собi самий дух епохи..." Саме до таких митцiв i належить Василь Симоненко. Його творчiсть давно стала часткою нашого буття, часткою повiтря, яким ми дихаємо, i тих ландшафтiв, що нас чарують, i помислiв, якими живемо.

Не змеркла з лiтами зоря майстра поетичного слова. Є у його творчiм доробку i те, що справедливо можна назвати класикою. Уся його творчiсть просякнута

життєствердним настроєм:

Здрастуй, сонце, i здрастуй, вiтре!

Здрастуй, свiжосте нив!

Я воскрес, щоб iз вами жити

Пiд шаленством весняних злив.

За життя вийшла лише одна збірка поезій В. Симоненка – «Тиша і грім» (1962). Посмертно були опубліковані такі збірки: «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965). У 1995 році Василеві Симоненку посмертно присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Він любив життя і свій народ".


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.