Григір Михайлович Тютюнник (5 грудня 1931, Шилівка, Зіньківський район, Українська СРР, СРСР — 6 березня 1980, Київ, Українська РСР, СРСР) — український письменник-прозаїк, перекладач, педагог. Представник покоління шістдесятників. Брат письменника Григорія Тютюнника. Лауреат премії імені Лесі Українки (1980, за повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко у степу»; 1979), Державної премії імені Тараса Шевченка (1989, посмертно) за «Твори» у двох томах.

До 90-річчя від дня народження Григора Тютюнника на абонементі художньої літератури представлено книжкову виставку " З любові й муки народжується письменник...", а також пропонуємо ознайомитися з тематичним списком "Григір Тютюнник: мить і вічність", який підготувала завідуюча культурно-просвітницьким сектором бібліотеки Наталія Гах.

Перша публікація — російськомовна новела «В сумерки» — у журналі «Крестьянка» (1961); наступні твори писав українською мовою. Член Спілки письменників України з 1966 року. Друкували твори Тютюнника в Україні неохоче, нещадно критикували кожен новий твір (деякі так і не були опубліковані за життя письменника).

Його твори вирізнялися колоритним зображенням побуту сучасного села, рідкісним знанням мови та психології народу, соковитим гумором. Автор збірок новел «Зав'язь» (1968), «Деревій» (1969), «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжок для дітей «Ласочка» (1970), «Лісова сторожка» (1971), «Степова казка» (1973). Перекладач творів Василя Шукшина, Еріха Распе та ін.

Коли один молодий письменник запитав у Григора Тютюнника про секрети його творчості, то почув у відповідь: «Біль! Повна душа болю… Але ж ви його не візьмете. Бо не пережили те, що мої герої». Письменник добре пам'ятав свої відчуття від утрати рідних, жорстоких ударів долі, злиденного воєнного дитинства[джерело?].

Створивши цілу галерею портретів людей села, Григір Тютюнник не просто розкрив національний характер у різних його соціальних, моральних, психологічних проявах, а сягнув своїм чесним художнім словом тієї міри дослідження життя, яка дозволяє говорити про типологічне узагальнення цього характеру, що несе у собі код генетичної пам'яті народу. Іван Дзюба в есеї «Смуток правди в Григорових очах…» пише[14]:

« Не так і багато — обсягом друкованих аркушів — устиг він написати. А як багато сказав! Який огром народної долі й випробувань народних окреслив! Як показав стожильність народу свого і в лихолітті війни, і в тяготах відбудови. Як сміливо глянув на нові проблеми і «сюрпризи» розвитку. Який діапазон характерів і вдач. Яка реальність народного життя і сукупного народного характеру у всіх його «полюсах» і в усій органічній злуці різних якостей. І яке всерозуміння... «

Твори Григора Тютюнника перекладено англійською, білоруською, болгарською, вірменською, естонською, литовською, молдавською, німецькою, польською, російською, словацькою та багатьма іншими мовами.


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.