01 листопада 2021

Іван Іванович Манжура (* 20 жовтня (1 листопада) 1851, Харків — † 3 (15) травня 1893, Катеринослав) — український поет, фольклорист, етнограф, журналіст, лексикограф, перекладач з російської та німецької мови. Також історик і соціолог, професійний збирач гербаріїв флори Катеринославщини.

Літературний псевдонім Іван Калічка. За світосприйняттям — сковородинець.

Племінник мовознавця Олександра Потебні.

У розвиткові українського історико-літературного процесу останньої третини XIX ст. І. Манжура відіграв досить помітну роль.

Співець горя народного, поет-громадянин ставить собі за мету правдиво висвітлювати звичайне, щоденне життя трудящих, їхні безпросвітні злидні, поневіряння.

Ще на початку поетичної діяльності Івана Манжура свідомо дотримувався реалістичного напряму, протиставляючи свої твори «заоблачному парению» романтиків.

Щире, мужнє слово Манжури було сильною зброєю, яка била по фортеці самодержавства, підривала підвалини тодішнього суспільно-політичного ладу.

Багатий арсенал художніх засобів поета має виразно реалістичне спрямування, його поетика надзвичайно близька до усної творчості українського народу. Переважна частина вживаних ним порівнянь, епітетів, тропів, повторів, паралелізмів, ритміка й строфіка його поезій, сатира й гумор, засоби емоційності мови походять з народних джерел.

Всі види тропів у Івана Манжури відзначаються конкретністю, безпосередністю. Але і безпосередність, і сміливість метафори у поета завжди випливає з реальності уподібнення і не має нічого спільного з надуманістю, вимученістю та хитромудрою словесною мережаністю тропів у формалістів-естетів.

Манжура — поет-реаліст, урівноважений, тонкий і уважний спостерігач життя.

Громадсько-політична сатира Манжури, як і лірика його, зросла й розквітала на родючому грунті українського фольклору, живилася кращими традиціями класичної сатиричної спадщини.

У своїй творчості поет використовує всі види і гатунки сатиричної зброї: тут і м’який, лагідно-незлобивий гумор, пройнятий співчуттям та любов’ю до знедолених (гуморески, приказки, частина байок), тут і жалка, ущиплива іронія, тут і наллята обуренням, як степовий полин гіркотою, запальна уїдлива насмішка, тут і насичений ненавистю сарказм.

Іван Манжура не тільки поет-лірик, він охоче звертається і до епічних та ліро-епічних жанрів, насамперед фольклорного походження: до народної казки, байки, балади, анекдота, приказки, легенди.

Запрошуємо до абонементу художньої літератури переглянути книжкову виставку "«Безпритульний старець» народної пам’яті".