13 вересня 2021

Борис Микитович Харчук (13 вересня 1931, Лози — 16 січня 1988, Рига) — український письменник, член Спілки письменників СРСР з 1958 року.

Народився 13 вересня 1931 року в селі Лозах (нині Кременецького району Тернопільської області) в селянській родині. Навчався в Учительському інституті у Кременці, де одним із його педагогів був Віктор Андрієвський.

У 1954 році закінчив Полтавський педагогічний інститут та Вищі літературні курси в Москві при Літінституті імені Горького.

Працював спочатку журналістом, потім був завідувачем преси ЦК ВЛКСМ, першим редактором дитячого журналу «Малятко». З 1960-их на творчій роботі.

Жив за часи Другої світової війни. Тоді пізнав і приниження, і знущання, і голод. Найкращим подарунком для малого хлопця був зошит. Писав фантастичні твори.

Уже перша повість (окреме видання 1957 р.) стала своєрідним прологом до всього того, що він сказав у наступних творах. Він був великим працелюбом і сказав багато, і творів опублікував немало, незважаючи на активну протидію з боку недругів.

Твори Б. Харчука ще за життя перекладалися на англійську, німецьку, іспанську, вірменську, російську, таджицьку та інші мови.

Своїми художніми творами і своєю безкомпромісною поведінкою Борис Харчук наближав світлий день проголошення незалежної Української держави.

Жив у Києві. Помер 16 січня 1988 року від інфаркту в Ризі. Похований на Міському кладовищі «Берківці» у Києві.

У читальній залі періодичних видань представлено книжкову виставку "Талановитий письменник, поборник правди й справедливості".