Віра Вовк (порт. Vira Vovk; за паспортом Wira Selanski; 2 січня 1926, Борислав) — українська та бразильська письменниця, літературознавиця, прозаїк, драматург, перекладачка та науковець. Учасниця літспілки НЙГ. Свої твори пише українською та португальською мовами.

З 1950-их й до 2000-их працювала професором німецької літератури в Державному університеті Ріо-де-Жанейро.

З 1945 року мешкає у еміграції: спочатку Німеччині, а згодом у Бразилії.

Творчість

За свою кар'єру Вовк видала десятки власних книг поезії, прози та п'єс. Як перекладач переклала українською мовою цілу плеяду віршів європейських авторів. Крім того, переклади українських авторів німецькою та португальською мовами.

Поезія

Збірки «Юність» (1954), «Зоря провідна» (1955), «Єлегії» (1956), Чорні акації (1961), «Любовні листи княжни Вероніки» (1967), «Каппа Хреста» (1968), «Меандри» (1979), «Мандат» (1980), «Жіночі маски» (1993), «Писані кахлі» (1999), «Віоля під вечір» (2000) та «Поезія» (2000), драматична поема «Триптих», п'єса «Іконостас України».

Проза

«Ранні оповідання» (1943-54), «Легенди» (1958). «Казки» (1956), «Духи й дервіші» (1956). «Оповідання для дітей» (1960-62). «Вітражі» (1961), «Святий гай» (1983), «Карнавал» (1986), «Старі панянки» (1995), «Калейдоскоп» (1979–2001).

П'єси

«Скарб царя Гороха» (1962), «Смішний святий» (1968), «Триптих» (1982), «Іконостас України» (1988, 1991), «Вінок троїстий» (1988), «Казка про вершника» (1992), «Зимове дійство» (1994), «Весняне дійство» (1995), «Настася Чагрова» (2001), «Козак Нетяга» (2001) та «Крилата скрипка» (2001).

Переклади

з французької, італійської, румунської, македонської, старослов'янської на українську: Поль Клодель, Пабло Неруда, Федеріко Гарсія Лорка, Рабіндранат Тагор, Ґеорґе, Фрідріх Дюрренматт, інші.

Нагороди

Відзначена Літературними преміями імені Івана Франка (1957, 1979, 1982, 1990 - перші чотири в Чикаго, остання вже в Києві коли премія перемістилась в Україну); премією Благовість (2000). Лауреатка Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця (2012). У 2013 році удостоєна премії «Глодоський скарб» (разом з Лідою Палій).

Серед державних нагород Віри Вовк: Орден княгині Ольги III ступеня (2003) та Шевченківська премія у галузі літератури (2008, за книги «Сьома печать» (2005), «Ромен-зілля» (2007), а також переклади української класики та творів сучасної літератури португальською мовою[6]). З грошей Шевченківської премії Віра Вовк обіцяла створити фонд для перекладачів української літератури світовими мовами під назвою Фонд імені Григорія Кочура, але цю обіцянку змогла стримати оскільки ідея створення фонду вмерла зі смертю Анатоля Перепаді у 2008 році.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Ніщо не вмирає, все перетворюється...", а також завідуюча культурно-просвітницьким сектором бібліотеки Наталія Гах підготувала тематичний список "Ніщо не вмирає, все перетворюється…".


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.