15 травня 2020
Ілля Ілліч Мечников (3 (15) травня 1845, Іванівка, Харківська губернія, Російська імперія — 2 (15) липня 1916, Париж, Французька республіка) — український, росiйський та французький науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології і мікробіології, творець наукової школи. Член-кореспондент (1883), почесний член (1902) Петербурзької АН.
Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів.
Відкрив (1882) явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883). Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів. Професор Новоросійського університету (1870—1882, нині — Одеський університет ім. Мечникова). Почесний член кількох зарубіжних академій, наукових товариств та інститутів.
Лауреат Нобелівської премії у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет (1908, спільно з німецьким лікарем, бактеріологом і біохіміком Паулем Ерліхом).
Наукову діяльність Мечников почав дуже рано. У дев'ятнадцять років (1864 р.), закінчивши Харківський університет і маючи вже кілька друкованих робіт, він виїхав за кордон, де пробув три роки.
1882 — виявив явища фагоцитозу, про що доповів у 1883 році на VII з'їзді російських природознавців і лікарів в Одесі.
Для підготовки кандидатської роботи Мечников вирушив влітку 1864 р. на острів Гельґоланд у Північному морі. Протягом наступних трьох років Мечников займався вивченням ембріології безхребетних. 5 вересня велика група зоологів прибула з Гельґоланду в Гіссен на з'їзд натуралістів.
Мечников став працювати в лабораторії Рудольфа Лейкарта в Гіссені. Досліджуючи розмноження деяких круглих червів, Мечников відкрив у цих тварин раніше невідоме науці явище гетерогонії, тобто чергування поколінь з різними формами розмноження.
1865 — переїхав для продовження досліджень у Неаполь, де спільно з молодим російським зоологом Олександром Ковалевським проводив досліди над ембріональним розвитком морських безхребетних. За роботу, в якій вони показали, що зародкові структури багатоклітинних тварин є, по суті, гомологічними (демонструють структурну відповідність), як і повинно бути у форм, пов'язаних спільним походженням, вони в 1867 р. отримали премію імені Карла Бера, що присуджується Академією наук за роботи з ембріології.
1867 — захистивши дисертацію про ембріональний розвиток риб і ракоподібних, Мечников отримав докторський ступінь Петербурзького університету, де потім викладав зоологію і порівняльну анатомію.
У 1868-1870 рр., з короткими перервами, Мечников продовжив за кордоном дослідження ембріології різних груп безхребетних.
Взимку 1870 почав читати зоологію студентам університету в Одесі.
З 1870 по 1882 — ординарний професор кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету (сьогодні — Одеський університет ім. Мечникова) в Одесі. У 1881 р. реакційні дії уряду посилилися, і Мечников, подавши у відставку, 1882 року переїхав до Мессіни в Італії.
1886 — повернувся до Одеси, щоб очолити новоорганізований Бактеріологічний інститут, де він вивчав дію фагоцитів собаки, кролика і мавпи на бактерії, що спричинюють бешиху і епідемічний поворотний тиф. Його співробітники працювали також над вакцинами проти холери курей і сибірки овець.
1887 — переслідуваний газетярами і місцевими лікарями, які дорікали Мечникову щодо відсутності у нього медичної освіти, він вдруге залишив Російську імперію.
Проте, незважаючи на вкрай несприятливу обстановку, що склалася в Одесі, Мечникову вдалося в ці роки зробити чимало чудових наукових відкриттів, висновків і узагальнень. Продовжуючи дослідження в галузі порівняльної ембріології, він, зокрема, висловив свою теорію «паренхімелли», що є істотним етапом у розвитку вчення про походження багатоклітинних тварин. Відповідно до цієї теорії, багатоклітинні тварини походять від вимерлого предка — істоти, в будові якого були лише дві частини: шар зовнішніх клітин і внутрішня частина, що складалася з суцільної маси клітин, здатних захоплювати і перетравлювати харчові частинки, — «паренхіма». Об'єкт досліджень Мечников назвав «паренхімеллою», а пізніше — «фагоцителлою».
Свою теорію паренхімелли Мечников протиставив відомій «теорії гастрєї» Геккеля, згідно з якою примітивною, вихідною формою для багатоклітинних тварин зізнавалася гіпотетична «гастрея» — істота, що була побудована з двох шарів клітин і складалася зі шлунково-кишкової і гастральної порожнин.
Встановивши у ембріональному розвитку деяких безхребетних форму більш примітивну, Мечников зробив висновок, що і вихідний предок багатоклітинних тварин повинен був бути більш примітивно організованим, аніж гастрея Геккеля. Підтвердження своєї теорії Мечников бачив у відкритій ним тварині з групи червів — планарій, що мала на місці кишкової порожнини суцільну масу клітин, здатних перетравлювати їжу, а також в особливому джгутиковому колоніальному утворенні, відкритому пізніше С. Кентом, яке багатьма рисами будови збігається з гіпотетичною фагоцителлою.
Зустріч у 1888 р. з Луї Пастером у Парижі привела до того, що великий французький вчений запропонував Мечникову завідувати новою лабораторією в Пастерівському інституті. Мечников працював там протягом наступних 28 років (1888-1916), продовжуючи дослідження фагоцитів. Займався проблемами геронтології, вивчаючи явища старіння організму (Études sur la nature humaine (1903) «Етюди про природу людини», 1904; «Етюди оптимізму», 1907).
1891 — обраний почесним доктором Кембриджського університету і брав участь в Лондонському міжнародному конгресі, де він виступив зі зведенням результатів своїх досліджень і вельми успішно полемізував з противниками своєї теорії.
1894 — брав участь в міжнародному конгресі бактеріологів у Будапешті.
1897 — виступив на конгресі в Москві з доповідями з чумних питань і за підсумками своїх робіт про фагоцитарні реакції проти мікробних отрут — токсинів.
У роботі «Невосприимчивость в инфекционных болезнях» (1901) виклав фагоцитарну теорію імунітету. Створив теорію походження багатоклітинних організмів. Опублікував ряд праць з проблеми старіння.
1904 — член Французької академії наук.
1908 року — спільно з Паулем Ерліхом удостоєний Нобелівської премії з фізіології і медицини «за праці з імунітету».
1909 — повернувся на батьківщину, де продовжував дослідження кишкових мікробів і черевного тифу.
1911 — очолив організовану ним експедицію з вивчення туберкульозу серед населення калмицьких степів.
Ілля Мечников створив російську школу епідеміологів, мікробіологів, імунологів і патологів; брав активну участь у створенні науково-дослідних установ, що розробляли різні форми боротьби з інфекційними захворюваннями. Низка бактеріологічних і імунологічних інститутів у країнах колишнього союзу, в тому числі і в Україні, носить його ім'я. Під його безпосереднім керівництвом пройшли навчання понад сорок лікарів з Росії та України, які спеціалізувалися на лікуванні інфекційних хвороб. Вони залишили помітний слід в науці: Олександр Безредка, Данило Заболотний, Лев Тарасевич, Микола Гамалія, М. Я. Чистович, Г. Н. Габричевский, Яків Бардах, С. В. Коршун і багато інших, що склали згодом цвіт профілактичної медицини.
Мечников створив особливу галузь сучасної біології — експериментальну морфологію, основоположником якої, поряд з О. О. Ковалевським, за загальним визнанням, він є; виявив внутрішньоклітинне травлення в вільних, рухливих клітинах сполучної тканини — так званих амебоцити — безхребетних. Це спостереження є першою ланкою того ланцюжка спостережень і думок, які привели його до створення вчення про фагоцитоз і основам вчення про захисні властивості крові.
Думка Мечникова багато в чому працювала в напрямку ідей Володимира Вернадського, К. Е. Ціолковського. Ілля Мечников працював як зоолог, мікробіолог, патолог, демограф, геронтолог, філософ, лікар, епідеміолог, психоаналітик, ставши, за словами Івана Сєченова, «гордістю російської науки».
У 1991 р. в СРСР була випущена поштова марка, присвячена лауреатові Нобелівської премії І. І. Мечникову. У 2005 р. в Харкові по вул. Пушкінській навпроти Інституту мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова АМН України за ініціативи та за активного сприяння його директора професора Ю. Л. Волянського встановлений пам'ятник цьому відомому видатному вченому.
Кавалер вищого ордена Франції — ордена Почесного легіону, нагороджений орденами Росії, Японії, Італії, Сербії та інших країн, удостоєний звання почесного доктора Кембриджського університету, обраний іноземним членом Лондонського королівського товариства, членом Паризької медичної академії, членом Шведського медичного товариства, почесним членом Петербурзької, Віденської, Паризької, Бельгійської і інших академій наук. Серед численних нагород і відзнак Іллі Ілліча є і медаль Коплі Лондонського королівського товариства.
До 175-річчя від дня народження Іллі Мечникова, вченого, імунолога та мікробіолога, лауреата Нобелівської премії завідуюча культурно-просвітницьким сектором бібліотеки Наталія Гах підготувала тематичний список "Син України, громадянин світу".
