22 грудня 2018
Марія Олександрівна Вілінська (прізвище за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; найвідоміший псевдонім — Марко́ Вовчо́к; 10 (22) грудня 1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії, тепер Липецька область РФ — 28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик, Росія) — українська та російська письменниця і перекладачка. Вілінська була дружиною українського етнографа Опанаса Марковича та російського офіцера Михайла Лобача-Жученка, матір'ю російського публіциста Богдана Марковича, троюрідною сестрою російського літературного критика Дмитра Писарєва, старшою сестрою російського письменника Дмитра Вілінського та тіткою українського дипломата Олександра Вілінського.
Твори Вілінської, опубліковані під псевдонімом Марко Вовчок, мали антикріпацьке спрямування та описували історичне минуле України. У 1860-их роках Вовчок здобула значної літературної слави в Україні після публікації у 1857 році україномовної збірки «Народні оповідання».
До цього часу немає одностайного консенсусу щодо авторства українських творів Марка Вовчка. Зокрема, прибічником теорії, що всі українські твори Вовчка були насправді написані її першим чоловіком, Опанасом Марковичем, був Пантелеймон Куліш — редактор її magnum opus «Народні оповідання».
Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання („Козачка“, „Одарка“, „Горпина“, „Ледащиця“, „Два сини“), баладного оповідання („Чари“, „Максим Гримач“, „Данило Гурч“), соціальної повісті („Інститутка“), психологічного оповідання й повісті („Павло Чорнокрил“, „Три долі“), соціальної казки („Дев'ять братів і десята сестриця Галя“), художнього нарису („Листи з Парижа“).
У 1857 році побачило світ видання першого тому збірки „Народні оповідання“, куди увійшли 11 оповідань. Це видання пізніше було передруковано у 1861 році; декілька назв оповідань змінили для оновленого видання 1861 року, зокрема оповідання „Панська Воля“ у цьому виданні вийшло з назвою „Горпина“, оповідання „Знай, Ляше!“ — з назвою „Отець Андрій“, а оповідання „Данило Гурч“ — з назвою „Козацька кров“. У 1862 році з'явився другий том збірки „Народні оповідання“, до якого увійшли оповідання „Три долі“, „Ледащиця“, „Два сини“, „Не до пари“, та „Чари“.
Вовчок також писала твори для дітей. Зокрема казки „Девять братів та десята сестpиця Галя“ та „Ведмідь“, історичні повісті для дітей „Кармелюк“, „Невільничка“, „Маруся“ (окрім „Марусі“, всі увійшли до третього тому „Оповідання“ Марка Вовчка», 1865). Повість «Маруся» ще за життя Марка Вовчка здобула широку славу за кордоном, адже цю повість, у переробці П.-Ж. Сталем, переклали кількома європейськими мовами й вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції: її відзначено премією Французької академії, міністерство освіти Франції рекомендувало її для шкільних бібліотек. На жаль, оригінал повісті «Маруся» українською вважається втраченим і з нього збереглися лише окремі розділи.
З творчістю Марка Вовчка зросла міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці у 1860—1870-х рр. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859, з'являлися в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходили у Франції, Англії, Німеччині, Італії й інших європейських країнах.
Запрошуємо до абонементу художньої літератури переглянути книжкову виставку "Зорі немеркнучої спалах".
