Сьогодні святкує свій ювілей доктор педагогічних наук, професор Валентина Петрівна Титаренко.

Постійність – гарна риса, що забезпечує успіх, удосконалює людину, вишліфовує досвід, виформовує компетентність, словом, уможливлює перехід від однієї якості до іншої – витонченішої, вишколенішої. На жаль, у цьому складному світі триматися на позиціях постійності нелегко, а подеколи й зовсім неможливо. Та й у змінах, якщо вони не стихійні, а закономірні, є свої переваги. Коли ж ідеться про людину, яка багато літ не змінює місця праці й трудиться в одній царині, – то це майже земний подвиг. Його втіленням і підтвердженням є життєпис доктора педагогічних наук, професора Валентини Титаренко.

Валентина Петрівна – з-поміж тих людей, чий увесь науково-творчий шлях нерозривно пов’язаний з одним вищим навчальним закладом. 1970 року вона закінчила природничий факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г. Короленка. У її трудовій книжці це перше і єдине місце праці. Саме тут Валентина Петрівна пройшла кар’єрними сходами – від лаборанта, асистента, старшого викладача, доцента до професора, завідувача кафедри, декана, проректора. За її плечима дві дисертації: кандидатська – із сільськогосподарських наук і докторська – з педагогічних. Народжена у славних Великих Сорочинцях на Миргородщині, Валентина Титаренко (у дівоцтві – Сорока) після закінчення школи в рідному селі органічно зрослася з педагогічним вишем і з самою Полтавою, сформувалася тут як непересічна особистість.

Вона свято береже родинне вогнище, продовжуючи справу бабусі Одарки Йосипівни та мами Марії Василівни.

Дитинство її припало на ті часи, коли говорити про українські традиції вже не було модно, коли народна творчість і народні ремесла сприймалися як щось учорашнє, архаїчне. Валентину ж це дуже непокоїло, тому робила, як могла, усе, аби надбання попередніх поколінь не зникли безслідно. У хвилини піднесення й у важку годину, у час радості й миті туги вона брала до рук голку й мережила хрестиком чисте поле, творячи маленьке диво. Удавалося пошити щось оригінальне для себе, сина, чоловіка, матусі.

Спочатку це було лише хобі, так би мовити, «доважок» до основної праці – науки й викладання, але потім захоплення переросло в постійну потребу дня.

Набуток, яким нині заслужено пишається факультет технологій і дизайну Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, – неабияка заслуга його багатолітньої співробітниці та керівника. А ще Валентина Петрівна одягла у сценічне вбрання заледве не всі колективи художньої самодіяльності вишу. Її добре знають в Україні як прискіпливого науковця-дослідника таїни українського рушника й виховного потенціалу народної творчості. Це ім’я відоме вчителям трудового навчання не лишень полтавського краю, адже професор Титаренко – автор шкільних підручників, неодмінний учасник обласних і всеукраїнських фахових зібрань.

Употужнюється, набуває авторитету її наукова школа. Часом дивуєшся, як може ця жінка вміло поєднувати високу науку зі звичайною щоденною, нерідко марудною, працею та мужньо долати випробування долі. Але їй це вдається, бо має вона необхідні для митця й науковця чесноти – добру душу, гнучкий розум, провидяще око і жертовний характер.

Валентина Петрівна постійно перебуває в тісному професійному контакті з майстрами народної творчості, ініціює різноманітні проекти й сама активно реалізує їх.

Якщо вдатися до спортивних аналогій, то вона – той тренер, який уміло грає. Зустрічі студентів із учителями, проведення майстер-класів, участь університету у всеукраїнських акціях – усе це також відбувається під орудою професора Валентини Титаренко. Вона рівняє всіх до себе й тому ставить до всіх високі вимоги. Саме за цю працьовитість колеги й вихованці поважають Валентину Петрівну. Її безперечна заслуга і в тому, що до національ-ного реєстру рекордів унесено найбільший вишитий вручну цільний рушник, що утрадиційнено на Полтавщині свято «Воскресни, писанко!» Назавжди закарбувалася в пам’яті земляків аудієнція в Папи Римського Івана Павла ІІ у Ватикані 1997 року, під час якої Валентина Петрівна вручила легендарному понтифікові створений її руками прапор Полтави.

Крім усього, Валентина Петрівна – ще і кваліфікований літописець доби. У її численних студіях зафіксований духовний поступ нашого щедрого на таланти краю й нашої багатої культурної традиції. З ініціативи професора Титаренко в університеті відкрито музейну кімнату вишивки та музей народних ремесел. Їхні експонати досконалі за змістом і формою, ваблять усякого, хто хоч раз там побуває, зачаровують своєю красою. Валентина Петрівна плекає нові наукові та творчі плани, вона не сумує, що літа на зрілу осінь повертають, не дає їм змоги оселитися в душі й серці. Для цього просто немає часу, тому що професор Титаренко не мислить себе поза бурхливим виром життя. Вона достеменно знає, що в мистецтва сила вулканна, що краса не тільки рятує світ, а й доточує людям віку.

Отож нехай роки й надалі не матимуть влади над Вами, вельмишановна ювілярко. Нехай Господь обдаровує Вас новими заслугами, примножує людську повагу та додає сил на нові звершення. Нехай лягають рядки за рядками і з’являються Ваші нові книги про наше мистецьке минуле й сьогодення. Нехай Ваша доля мережиться нитками щастя, добра та любові. Нехай сіється й родиться на Вашому духовному, науковому, педагогічному полі, у Вашій родині.

Нехай справа, яку Ви, Валентино Петрівно, ревно перейняли від найрідніших людей, стане дороговказом і для Ваших онуків. Адже їм, вихованим в українському дусі та в пошані до українських традицій, належить розбудовувати нову Україну й жити в мирній, соборній, самостійній державі. Так має бути, врешті-решт. І таке неодмінно буде!

Микола Іванович Степаненко

"Валентина Петрівна Титаренко : біобібліографічний покажчик"

Вітаємо Валентину Петрівну зі святом, бажаємо сил та натхнення для подальших звершень, а також запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Коли вже мистецтво бере митця в свої обійми, воно його не відпускає".


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.