Новини

Нитка за ниткою, хрестик за хрестиком — у кожному стібку закодоване наше коріння, сила предків і нескореність поколінь. Вишиванка — це броня, що тримає удари історії. Це оберіг, у якому читається не лише краса, а й боротьба.

Сьогодні ми вдягаємо її не просто як одяг. Ми вдягаємо її як доказ того, що українська душа жива і непереможна. У тилу і на передовій, на вулицях і на блокпостах, у серцях і в пам'яті.

Сьогодні, коли війна роз’єднала тисячі сімей, вишиванка знову стає символом зв’язку. Вона нагадує, хто ми і заради чого тримаємося. Її візерунки — це мовчазне «чекаю» і «вірю». Вона — нагадування: ми з одного полотна, з однієї історії, з однієї боротьби.

Нехай кожна вишиванка сьогодні зігріє серце, нагадає про дім, про близьких. І додасть сили чекати, любити та вірити!

12 травня 2025 у читальній залі бібліотеки імені М. А. Жовтобрюха Полтавського національного університету імені В. Г. Короленка, відбулося чудове, святкове дійство «Мама –-вона любов, вона печаль і втіха» присвячене Дню Матері, який традиційно в Україні відзначають у другу неділю травня. Зі щирими словами до всіх матерів звернулася і привітала очільниця університету, мама, і «мама всієї великої університетської родини», ректорка Марина Гриньова.

Щороку 15 травня у світі відзначають Міжнародний день сім’ї – свято, яке нагадує про найцінніше, що є в житті кожного з нас.

Сім’я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу!

У всі часи по відношенню держави, а також по становищу сім’ї в суспільстві судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз сім’ї і держави - необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян.

З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона - джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина. Благополуччя родини - ось мірило розвитку і прогресу країни.

У цей день важливо згадати про рідних та близьких людей. Подаруйте їм теплі слова та увагу, адже саме cім’я є для нас джерелом сили і підтримки в складні часи.

Безумовна любов та підтримка, віра, сила, терпіння — це все про наших матерів.

Сьогодні ми відзначаємо День матері — вже вчетверте з початку повномасштабної війни.

Війна стала випробовуванням для тисяч матерів, жінок, які стали до лав ЗСУ, чекають дзвінків від дітей з гарячих точок, продовжують зігрівати своїм материнським серцем тих, хто в полоні і не хочуть миритися з втратами.

Мама — найважливіша людина в житті кожного. Її голос - наймелодійніший, обійми — найтепліші, а руки — найтурботливіші.

Кожна українська мама щоденно здійснює подвиг заради своїх дітей, заради України.

Дякуємо вам за життя!

9 травня, в Україні одночасно з країнами Європейського Союзу відзначають День Європи. Раніше 9 травня асоціювалося переважно з Другою світовою війною. Тепер цей день став символом цивілізаційного вибору України - бути частиною об'єднаної Європи. На тлі повномасштабної війни українці ще гучніше декларують свою приналежність до європейської спільноти.

80 років тому світ переміг одне з найбільших уособлень зла — нацистську Німеччину. Це була війна, яка спустошила континенти й забрала мільйони життів. І серед тих, хто боровся і перемагав — були українці.

Бібліотека імені Михайла Андрійовича Жовтобрюха доєдналася до заходу, який був присвячений Тижню навчально-наукового інституту спеціальної та інклюзивної освіти.

26 квітня — День Чорнобильської трагедії

26 квітня 2025 року минає 39 років з дня аварії на Чорнобильській атомній електростанції — наймасштабнішої техногенної катастрофи за всю історію ядерної енергетики у світі.

Замість негайних дій із порятунку й оповіщення населення та інформування міжнародної спільноти про катастрофу, радянська влада намагалася в типовій манері замовчати та применшити масштаби аварії. Зволікання з евакуацією людей призвело до поглиблення згубних наслідків для здоровʼя та життів людей.

Радянська влада мала б негайно повідомити населення про важливі кроки для мінімізації впливу радіаційного забруднення. Натомість у центрі Києва (близько 110 км від Чорнобильської АЕС) 1 травня 1986 року відбулася урочиста демонстрація, у якій взяло учать близько 120 тисяч людей.

У 1925 році в Україні з подачі Миколи Хвильового розгорілася палка полеміка, якою бути новітній українській літературі? Що має бути головним для письменника: пролетарське чи «від плуга і землі» походження, бажання писати чи все ж таки передусім освіченість, заглиблення у світовий досвід і вміння поводитися зі словом, відчувати його, передавати сенси? Своє питання Хвильовий озвучив просто: що більше потрібно українській літературі: Зеров чи Гаркун-Задунайський (останній – персонаж оповідання Володимира Винниченка, уособлення провінційної обмеженості і шароварництва). Розвиваючи тему, Хвильовий пішов іще далі, намагаючись довести, що українська література може і має розвиватися окремо від російської, орієнтуючись передусім на Європу. До дискусії підключився і сам Зеров, який кинув клич Ad Fontes («До джерел»), стимулюючи літераторів до глибокого вивчення власних і світових культурних традицій.

Все це так і лишилося б інтелектуальною літературною дискусією, якби у 1926 році на неї не звернув увагу сам диктатор Сталін. Ідеї якогось окремішнього, відмінного від російського, шляху української культури і нації загалом видалися для нього загрозливими, а всі апологети курсу «на Європу», «Геть від Москви» були взяті на олівець. У 1928-му літературна дискусія була згорнута. У 1930-му відбувається показовий суд над українськими інтелектуалами у справі СВУ. У 1933-му пострілом у скроню поставив крапку у своєму житті і творчості комуніст Микола Хвильовий. Через чотири роки таку саму крапку в урочищі Сандармох капітан держбезпеки Матвєєв поставить і в житті Миколи Зерова та десятків інших представників української наукової і культурної еліти, які мріяли про європейський шлях України – Леся Курбаса, Миколи Куліша, Валер’яна Підмогильного, Марка Вороного, Володимира Чехівського, Сергія Грушевського, Антіна Крушельницького…

Микола Зеров, як і інші інтелектуали, для радянської влади посередностей становив небезпеку уже самим фактом свого існування. Хоча все життя його цікавили лише дві речі: антична культура і українська література.

Дмитро Григорович Білоус (нар. 24 квітня 1920, Курмани — пом. 13 жовтня 2004, Київ) — український поет, перекладач, педагог, літературний критик, громадський діяч. Член Спілки письменників України з 1947 року, член-кореспондент з березня 1994 року та почесний академік з 2000 року Академії педагогічних наук України.


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.