ПОЕЗІЯ ТА ПРОЗА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОРОГИ

АНТОНА МАКАРЕНКА

 

3. Народження адміністратора (1917–1920 рр.)

 

У 1917 році А. С. Макаренко закінчує навчання, перерване на нетривалий час призовом до війська, першим з успішності та нагороджується золотою медаллю. Його знання з усіх залікових предметів були оцінені педагогічною радою на відмінно. У макаренкознавстві часто цитуються рядки із отриманої ним характеристики: “видатний вихованець за своїми здібностями, знаннями, розвитком і працьовитістю, особливий інтерес виявив до педагогіки та гуманітарних наук, з яких дуже багато читав і представляв прекрасні твори. Буде вельми хорошим викладачем з усіх предметів, особливо ж з історії та російської мови”.

Революція ж і початок громадянської війни повертають його до рідного Крюкова на посаду інспектора (сучасною мовою директора) Крюківського двокласного залізничного училища, де колись починав свій педагогічний шлях, і яке незабаром за його безпосередньої участі реорганізується на об’єднане залізничне вище початкове і початкове училище. На цю пору припадають перші достатньою мірою об’єктивні свідчення про зміст і характер його педагогічної творчості.

 

А.С. Макаренко – інспектор Крюківського об’єднаного залізничного вищого початкового і початкового училища

 

А. С. Макаренко успішно опановує новий для нього тип професійної діяльності: налагоджує роботу школи, формує учнівський колектив, заповнює педагогічні вакансії, вирішує безліч організаційних і господарських завдань. Цей період докладно розкритий у спогадах В. С. Макаренка, який, будучи щойно демобілізованим із армії, отримав в училищі місце вчителя фізичної культури, малювання і математики.

Умови Громадянської війни, руйнації багатьох соціальних і господарських інституцій, частої зміни влади надзвичайно ускладнюють перший управлінській досвід А. С. Макаренка. Попри це, на кінець жовтня 1917 року в закладі вже був сформований колектив викладачів і налагоджений навчальний процес. Серед підлеглих А. С. Макаренка були навіть двоє вчителів із освітою, вищою, ніж у нього – випускники університету В. Крилов та М. Кемов.

Особливості військового часу, крайні матеріальні нестатки, що переживало училище, за словами брата, відсунули суто педагогічний аспект діяльності А. С. Макаренка на другий план. Припускаємо, що саме у ці роки активно формуються головні складові адміністративно-господарських компетенцій А. С. Макаренка-керівника. Перш за все він разом із інспектором залізничних училищ, який прибув із правління Південної залізниці, у червні 1917 року реорганізував Крюківське двокласне залізничне училище у вище початкове. Пізніше йому вдалося значно поліпшити одяг своїх учнів: скориставшись зміною влади від гетьмана П. П. Скоропадського до С. В. Петлюри, А. С. Макаренко у крюківському інтендантстві зміг отримати цілий вагон різного одягу: 300 кожушків, 300 пар валянок, гімнастерки, чоботи, черевики, шинелі, теплу білизну, обмотки, ремені, підошви тощо.

 

Крюківський інтендантський речовий склад, з листівки початку 20 ст. (http://kremen.pro/photo)

 

Сучасний вигляд колишнього інтендантського складу
(фото 2013 р.: http://www.panoramio.com/photo/93864587; http://www.panoramio.com/photo/93890915)

У 1918 році А. С. Макаренко підтримав починання свого брата і сприяв утворенню в училищі учнівського торгівельного кооперативу, який постачав учнів канцелярськими товарами за низькими цінами. Випадок цікавий тим, що історія цього об’єднання була першим прикладом підтримки А. С. Макаренком управлінської ініціативи вихованців, оскільки в основу організаційної структури кооперативу були покладені принципи дійсного учнівського самоврядування: із учнів були обрані правління кооперативу, його касир і навіть ревізійна комісія. Завдяки активності правління всі члени кооперативу (90% учнівського колективу) мали вдосталь чудової якості зошитів, папір для креслення, готовальні, лінійки, трикутники, олівці тощо. За ініціативою того ж В. С. Макаренка в училищі з виховною метою були введені військовий стрій, прапор і духовий оркестр. Педагогічний ефект цих нововведень тоді остаточно переконав А. С. Макаренка в їхній доцільності. Про інші форми позакласної діяльності молодого інспектора можна дізнатися із спогадів деяких його учнів. Так, С. І. Ільченко докладно розповідає про дуже популярну серед дітей вигадану А. С. Макаренком рухливу гру в “переможця”.

Окрему сторінку історії Крюківського вищого початкового училища цього періоду становить організація навесні 1919 року 1-ї трудової дружини. Ідею такого починання А. С. Макаренко, можливо, сприйняв із досвіду руху в Російській імперії за створення сільськогосподарських робочих бригад школярів, які мали замінити собою мобілізованих у роки Першої світової війни селян. Для цього було орендовано великий занедбаний сад батька подруги А. С. Макаренка Є. Ф. Григорович священика Ф. Архангельського, а всі учні і педагоги розподілені на загони (городники, садівники, бджолярі, охорона тощо). Для надання дружині організаційної завершеності були прийняті деякі елементи бойскаутизму. Але оскільки бракувало грошей для купівлі бджіл, а до того ж, і фруктові дерева в саду виявилися здичавілими, майже всі члени дружини стали городниками. Активний член дружини В. С. Макаренко у спогадах говорить про загальний неуспіх цього підприємства з організаційного, економічного і педагогічного боку. За його словами, переважна більшість учнів і вчителів або не хотіла брати участь у роботі дружини, або не змогла, оскільки працювала на власних городах, проживала далеко від Крюкова тощо. До серпня у дружині залишилося лише 25–30 найвідданіших членів, були зібрані дозрілі овочі й роздані запрошеним батькам учнів та вчителям.

 

Комунальний заклад культури і відпочинку «Парк Крюківський» – територія колишнього саду протоієрея Федора Архангельского, яку навесні 1919 року орендував А. С. Макаренко для 1-ї трудової дружини (Крюківський район м. Кременчука, сучасні фото: https://www.telegraf.in.ua/yandex/10055890-park-kotlova.html; https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/31/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BA_%D0%9A%D1%80%D1%8E%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B2%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83.jpg)

 

Певні дані вказують на те, що на початку 1918 року при училищі були організовані спеціальні вечірні курси для дорослих, на яких сам А. С. Макаренко викладав російську мову і історію. Дослідник І. С. Убийвовк наводить також факт, який ще не отримав у макаренкознавстві надійного підтвердження: у період керівництва Крюківським вищим початковим училищем А. С. Макаренко начебто обирається членом колегії міського відділу народної освіти. Якщо це свідчення відповідає дійсності, то початковий досвід діяльності А. С. Макаренка у місцевих органах влади треба пов’язувати ще з крюківським періодом його життя.

Прагнення працювати у великому, принаймні, губернському місті, вочевидь, ніколи не полишало А. С. Макаренка. Вже починаючи завідувати Крюківським залізничним училищем, 9 вересня 1917 року, він звертається до директора Полтавського вчительського інституту із проханням призначити його на штатну посаду викладача або, принаймні, заступника викладача, в зразковому при інституті училищі. Ми не знаємо точно, чи було задоволене бажання А. С. Макаренка, оскільки відомий лише один документ, що, начебто, засвідчує його перебування у стінах інституту ще у листопаді цього року – підписаний ним у якості письмоводителя інституту офіційний лист.

Два роки потому, 10 серпня 1919 року, в день захоплення Крюкова Добровольчою армією А. І. Денікіна, А. С. Макаренко несподівано для своїх близьких і колег залишає місто і переїздить до губернського центру (ще раніше зайнятого Денікіним), де у пошуках місця звертається до міської влади. Унаслідок цього 7 вересня 1919 року Полтавська міська управа запрошує його на посаду завідувача міського нижчого початкового училища імені князя Куракіна, про що навіть повідомила місцева україно- і російськомовна преса. У новому статусі педагог переживає і останні місяці “білої” влади у Полтаві, і остаточне затвердження у ній влади радянської. Про особливості його роботи на зазначеній посаді залишилося зовсім мало свідчень, і ми не можемо зараз із упевненістю оцінити характер педагогічних інновацій А. С. Макаренка цього періоду, а також внесок нових умов діяльності у становлення його професіоналізму. Одна із його співробітниць, Т. М. Гайдамакіна, згадує лише про організацію А. С. Макаренком шкільних дружин та проведення з ними на міському майдані фізкультурних занять, досить популярних серед учнів і інших шкіл.

Значно більше можна відшукати відомостей про громадську активність А. С. Макаренка упродовж 1919–1920 років. Розповсюджена серед біографів педагога інформація про нібито організацію ним у Полтаві професійної спілки учителів російських шкіл у процесі ретельних архівних пошуків відомих макаренкознавців М. М. Окси і Ґ. Хілліґа підтвердження не знайшла, однак цими ж дослідниками підтверджений факт першої в біографії А. С. Макаренка участі в органах місцевого самоврядування – у березні 1920 року він був обраний від Спілки вчителів до складу Полтавської ради солдатських і робітничих депутатів і залишався членом ради принаймні до квітня 1921 року, працюючи в секції освіти. Т. М. Гайдамакіна говорить і про інші сфери громадської діяльності свого керівника: багато зусиль він витрачає, щоб розширити роботу міської бібліотеки, поповнити її шляхом закупівлі книг у приватних осіб, часто виступає з доповідями на учительських зборах, виявляючи глибоку ерудицію в педагогічних питаннях; організувавши невелику групу вчителів, він узявся за складання збірки диктантів і статей для переказів. Губнаросвіта призначила А. С. Макаренка відповідальним розпорядником організації першого в Україні дитячого палацу, якій відкрився у Полтаві 25 липня 1920 року: “постійно, бувало, зустрінеш його, <…> то супроводжуючим підводу з рослинами, реквізованими в колишніх багатих особняках, а то й підводу з мішками, наповненими пряниками та цукерками”. Як повідомляв “Більшовик Полтавщини”, в урочистостях були задіяні 15 000 полтавських дітей. Окрім того, в серпні того ж року А. С. Макаренко брав участь у реорганізації полтавських загальноосвітніх шкіл у трудові, а саме 10-ї трудшколи.

Свого часу український макаренкознавець М. П. Ніжинський відшукав важливі свідчення маловідомого і нетривалого періоду роботи А. С. Макаренка в органах виконавчої влади влітку 1920 року, очевидно, після звільнення з посади директора школи. У червні він підготував дві доповідні записки, написані українською мовою, щодо реорганізації роботи підвідділу соціального виховання Полтавського губвідділу народної освіти: “Доповідь по підвідділу соціального виховання. Завідуючому губвідділом освіти на Полтавщині” та “Структура підвідділу соціального виховання”. У документах уперше фігурує ідея організації у кожному повіті губернії дитячих трудових колоній, яка, ймовірно, належить безпосередньо А. С. Макаренку. Єдиний поки що відомий документ, який зазначає А. С. Макаренка як завідувача секції дитячих колоній, датований 15 липня.

 

А. В. Ткаченко,

доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогічної майстерності та менеджменту імені І. А. Зязюна
Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка